Ідея створення музею в Сумах виникла в 1918 р. Утворена наросвітою спеціальна комісія розпочала збирання художньо-історичних цінностей, переважно з поміщицьких садиб та заможних будинків. 1 березня 1920 р. директором художньо-історичного музею було призначено художника, мистецтвознавця, поета і громадського діяча Никанора Харитоновича Онацького. Деякі дослідники історії музею відлічують його вік саме від цієї дати. Сам же Н.Х.Онацький у річному звіті про роботу музею з 1 жовтня 1925 р. по 1 жовтня 1926 р. зазначав, що музей засновано в липні 1920 р. Саме тоді художньо-історичному музею було надано приміщення міського купецького і взаємного кредиту банку з п’ятьма кімнатами по вул. Шевченка. Н.Х.Онацький розгорнув активну діяльність по збільшенню колекції музею.
Згодом окрім будинку міського банку музей одержав ще два сусідніх приміщення – об’єднаного банку з 7-ма кімнатами і приватний 11-ти кімнатний. У бокових стінах цих будинків пробили двері, утворивши для експозиції анфіладу з 21-ї кімнати.
Умови праці перших співробітників музею були вкрай важкими: приміщення музею не опалювалося, протягом 11-ти місяців 1922 р. не виплачувалась зарплата. Зважаючи на це, голова Сумського виконкому А.Хвиля дав указівку надати музейним працівникам продовольчу допомогу: по одному пуду пшениці, одному пуду жита і по 20 фунтів гречки. На краще становище змінилося лише в 1925 р., коли почало опалюватись приміщення музею, і були виділені кошти на придбання експонатів і музейну роботу.
З часу заснування музей, за словами Н.Х. Онацького, мав мистецько-історичний профіль. За відомостями, які наводить Н.Онацький в брошурі «Сім років існування Сумського музею», з 10279 музейних предметів 3333, або майже третина, носили історичний характер: археологічні та історичні речі (2170), старовинна зброя (58), матеріали з історії цукроваріння (373) тощо. До того ж зазначимо, що предмети таких груп як «Килими, вишиванки, тканини» (тут були старшинські килими, козацькі пояси, одяг, тощо), «Художні меблі», «Художнє скло» (серед останнього було чимало гутного), «Порцеляна, фаянс, посуд» та інших можуть вважатись експонатами як художнього, так і для краєзнавчого напрямків, тож відсоток експонатів історико-краєзнавчого характеру був доволі значним.
Н.Х.Онацький активно займався збором етнографічних, історико-краєзнавчих, шевченківських матеріалів. Для цього він організовував пошукові експедиції, був їх незмінним учасником. Лише 1926 р. ним були організовані експедиції до Лебедина, Тростянця, сіл Славгород, Лифине, Великий Прикіл.
У 1923, 1926 і 1929 рр. Н.Х.Онацький разом з відомим ученим-археологом М.О.Макаренком і археологом С.С.Магурою обстежив археологічні пам’ятки біля Охтирки, Сум, узяв участь у розкопках близько 20 курганів. У 1926 р. Н.Х.Онацький склав археологічну карту Сумської округи, розпочав систематичне обстеження пам’яток культури і природи. В 1930 р. разом з працівниками музею провів археологічні дослідження біля Сум. Відомо, що особливої уваги Н.Х. Онацький приділяв справі вивчення і збереження історичних і архітектурних пам’яток, зокрема, Покровської і Воскресенської церков у Сумах. Про розгалужену історико-краєзнавчу діяльність фундатора музею свідчать і численні історико-краєзнавчі розвідки, статті з археології та музейної справи
Вже в перші роки існування музею організовувались виставки на історичні теми, зокрема, «Історія книжки», «Історія друку», до шевченківських днів, 20-х роковин революції 1905-1907 рр., до роковин смерті В.І.Леніна, 200-річчя Академії Наук, виставки археологічних надходжень, революційних плакатів, а також виставки, присвячені історії Слобожанщини, декабристського руху, Паризькій комуні.
Історико-краєзнавча тематика посідала значне місце і в культурно-освітній роботі. В жовтні-грудні 1925 р. проводились екскурсії з таких тем: «Археологічні дослідження на Сумщині», «Минуле Сумщини», «Селянська Спілка», «Селянський рух на Сумщині», «Революція 1905 року на Сумщині», «Повстання декабристів», «В.І.Ленін і 1905 рік» тощо.
31 грудня 1931 р. Н.Х.Онацький звільнився з посади директора музею і невдовзі переїхав до Полтави. Вже тоді над його головою збиралися хмари обвинувачень у антирадянській діяльності. У вересні 1937 р. Н.Х. Онацький був заарештований, а в листопаді того ж року розстріляний.
Про діяльність музею в 30-і рр. ХХ ст. у місцевих архівах вичерпних даних не збереглося. Проте цікавою є інформація, що міститься в економічно-адресному довіднику на 1931 р. «Вся Україна та АМСРР», де в розділі, присвяченому науковим установам УСРР, вказано розташований по Шевченківській вулиці, 13 Сумський художньо-історичний музей. В іншому розділі довідника, де йдеться про установи, організації та заклади Сум, названі два музеї: «Музей Революції» по вул. Шевченка, 11 (завідувач В.І.Зубченко) та «Історичний музей» по вул. Шевченка, 13 (завідувач Н.Х.Онацький). Саме В.І.Зубченку Н.Х.Онацький передав при звільненні усі музейні цінності і справи. В акті про передачу Н.Х. Онацьким музейних експонатів та інвентаря В.І.Зубченко фігурує як «внов призначений директор Сумського краєзнавчого музею». Гадаємо, що у цьому формулюванні відобразилися спроби місцевої влади реорганізувати музей у краєзнавчий.
10 січня 1939 р. була утворена Сумська область, а вже 15 березня того ж року виконком Сумської обласної Ради депутатів трудящих ухвалив рішення про створення на базі Сумського художньо-історичного музею двох музеїв – художнього і краєзнавчого. Проте через брак приміщень вони продовжували співіснувати під одним дахом.
Під час Другої світової війни експонати краєзнавчого музею залишилися в Сумах. 30 вересня 1941 р. в один з будинків музею влучила бомба. Музейним працівникам довелось відшуковувати експонати під руїнами. Зокрема, 5 листопада 1941 р. вони знайшли і повернули до Спасо-Преображенського собору м. Суми чудотворну ікону Корсунської Божої Матері, вилучену в період гонінь на церкву, а також інші церковні речі. Уцілілі експонати було перевезено до будинку по вул. Миколаївській, 16.
Окупаційна влада Сум, захоплених нацистами в жовтні 1941 р., дала вказівку відновити діяльність музею. Було влаштовано експозицію під назвою «Українське народне мистецтво», де експонувалися гутне скло та предмети народного побуту. В цілому ж діяльність музею звелася до періодичного експонування робіт місцевих художників. Відступаючи, нацисти прибрали до рук чимало експонатів і спалили музейний будинок.
Збереглося небагато предметів музейного значення. Переважно це були археологічні та остеологічні матеріали, монети, різноманітні розрізнені предмети. Серед археологічних матеріалів був один з найцінніших і по сьогоднішній день експонатів музею – давнє рало ІІ — ІV ст. з торфовища поблизу с. Токарі Сумського району. Втім, більшість віднайдених після пожежі матеріалів знаходилась у плачевному стані, до того ж зникли паспорти, без яких атрибуція багатьох предметів виявилася неможливою.
По закінченню війни краєзнавчому музею було передано будинок римо-католицького храму – костелу – пам’ятки архітектури початку ХХ ст. Приміщення спочатку зовсім не опалювалось, потім опалювалось дуже погано, до того ж вимагало ремонту. Виникли труднощі і в роботі по збиранню експонатів. Тож понад два роки для відвідувачів музей було зачинено.
Головним завданням колективу, що спочатку складався з директора та наукового працівника, було комплектування фондів. У грудні 1947 р. розпочалась їх реєстрація у книзі надходжень, видрукуваній за встановленою Міністерством культури формою. За перші 10 років роботи музею до цієї книги було записано понад 9 тисяч найрізноманітніших одиниць зберігання, які нерідко мали чималу цінність, але в основному носили науково-допоміжний характер (фотокопії, макети, схеми, діаграми, портрети вождів тощо). Джерелами надходжень були як приватні особи, так і підприємства, колгоспи, інші музеї, які не так постраждали під час війни. Зокрема, значну кількість нумізматичних і археологічних матеріалів, старовинних документів тощо продав музею відомий краєзнавець, фольклорист, етнограф і літературознавець І.С.Абрамов. У 1955 — 1956 рр. Сумський художній музей передав краєзнавчому старовинну зброю, монети, знаки урядових осіб пореформеного періоду. В свою чергу краєзнавчий музей передав художньому старовинні портрети гетьманів Б. і Ю. Хмельницьких, Д.Апостола, К.Розумовського, І.Мазепи та інших осіб. Допомогу також надали Роменський і Путивльський краєзнавчі музеї.
У 1947 – 1948 рр. в музеї було обладнано виставку «Партизани України в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками» та декілька ідеологічних виставок. 1949 і майже весь 1950 рр., за винятком 45 днів, музей був зачинений. Відкрився він наприкінці лютого 1951 р., коли тут було обладнано досить скромний відділ природи та відділ радянського суспільства, що висвітлював лиш розвиток сільського господарства області.
В 1953 р. музею був наданий будинок на розі теперішніх Петропавлівської вулиці і Покровської площі. До 1917 р. він належав родині сумських дворян Де-Коннор і, на жаль, донині не зберігся. Протягом 1954-1956 рр. тут було влаштовано експозиції відділів природи, історії дореволюційного періоду та радянського суспільства. Тоді ж відновлюється перервана подіями війни нормальна робота музею: по експозиції музею проводились оглядові та тематичні екскурсії, читалися лекції, діяли шкільні краєзнавчі гуртки, а також організований при музеї Клуб бойової слави, членами якого були Герої Радянського Союзу, повні кавалери ордена Слави, ветерани Другої світової війни. Музей розпочав надавати допомогу в переобладнанні експозицій музею партизанської слави у Спадщанському лісі, а також у створенні багатьох нових музеїв області, проводити науково-дослідну та публіцистичну діяльність, комплектування та облік фондів, здійснювати систематичний облік стану історико-культурних пам’яток.
З 1958 р. музей спільно з Інститутом археології Академії Наук УРСР розпочав археологічні дослідження на території Сумської області. Першими були вивчені могильник черняхівської культури IV ст. в Сумах по вул. Павлова (1958 р.), території літописних міст Вира (сучасне Білопілля, 1958-1959 рр.) та Путивля (1960 р.). Згодом були проведені розкопки слов’янського поселення біля с. Волинцеве Путивльського району (60-і рр.) та могильника черняхівської культури в с. Успенка Буринського району, які почалися 1968 р. і тривали кілька польових сезонів.
Помітною подією в культурному житті області стало відкриття в січні 1960 р. Будинку-музею А.П.Чехова – відділу Сумського обласного краєзнавчого музею. У п’яти кімнатах флігелю садиби місцевих поміщиків Линтварьових було створено літературно-меморіальну експозицію, що відтворила інтер’єр того часу, коли тут жив і працював видатний російський письменник А.П.Чехов.
У 60-і рр. докорінної перебудови зазнала основна експозиція музею. Тоді ж працівники музею були залучені до створення тому «Сумська область» з багатотомного загальноукраїнського видання «Історія міст і сіл УРСР», перший тираж якого вийшов у світ у 1973 р.
У 1972 р. музею було передано зведений в 1885-1886 рр. будинок земської управи по вул. Кірова (нині — Герасима Кондратьєва), 2 – одну з найкрасивіших у місті пам’ятку історії та архітектури. В 1973-1974 рр. його було капітально відремонтовано і пристосовано до потреб музею. У травні 1975 р. урочисто відкрились експозиції трьох відділів: природи, історії дожовтневого періоду та історії радянського суспільства.
Важливим етапом музейного життя стало створення у 1987 р. масштабної виставки, присвяченої подіям жовтневого перевороту і громадянської війни, яка вперше показала істинну, а не сфабриковану історію краю і продемонструвала експонати, раніше заборонені для огляду. Згодом музейні працівники влаштували виставку, що відкрито розповідала про майже 70-річний радянський тоталітарний режим.
Сьогодні сфера діяльності музею надзвичайно розгалужена. Його працівники беруть участь в археологічних дослідженнях на території краю, проводять науково-фондову, освітню роботу, забезпечують облік та вивчення пам’яток історії і культури, надають допомогу державним і громадським музеям. Вся діяльність музею спрямована на дальший розвиток краєзнавства, відродження духовної культури народу, поповнення музейного зібрання, збереження національної спадщини, вивчення і охорони історико-культурних пам’яток Сумщини.
Матеріал подано за:
Сапухіна Л. П. З історії Сумського краєзнавчого музею / Лада Павлівна Сапухіна. — Суми, 2000. — 17 с.
Оскільки поліція їхала довго то замовник таки знайшов свій ковпачок від флешки у власній кишені, так, так У ВЛАСНІЙ КИШЕНІ. Приїхали копи, відібрали пояснення сторін та поїхали. Від моменту виклику до їх від'їзду з офісу проiйло порядка 1 година 30 хвилин. Де ж тут зрада спитаєте ви? А в тому вона любі друзі та журналісти, що через даний виклик, можливо, люди не отримали допомоги поліцейських там де вона дійсно була потрібна.
.jpeg)
